Робота над методичною проблемою

 Вчителем музичного мистецтва в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с.Вікнина я працюю п'ятнадцять років. Весь цей я відчуваю велику відповідальність. Адже саме в шкільні роки відбувається духовний зріст кожної людини.

         Урок музичного мистецтва є основною формою навчально-виховної роботи засобами музики в загальноосвітній школі. Свої уроки я планую так, щоб учні не лише легко засвоювали певні знання та вміння, а й отримували в процесі їх надбання естетичну і емоційну насолоду.

         Основна мета моєї роботи – привити любов до мистецтва. Адже мистецтво завжди хвилює нас, заставляє мислити, а для цього потрібно розвивати музично-творчі здібності дітей. Так як музика має великий вплив на людину, я вважаю, що вона може лікувати душі дитини. Привітна посмішка, добре слово вчителя, прекрасна мелодія налаштовує дитину на краще сприйняття життя. Велика любов до дітей, до улюбленої справи, повна віддача сил і знань – ці якості допомагають мені долати всі перешкоди.

 Як зробити навчання цікавішим? Це питання хвилює мене з першого дня роботи  в школі. Тому шукаю різні форми, методи і прийоми, лише такі, які цікаві моїм учням.

Ми живемо в епоху інформаційного суспільства. Важливим засобом у досягненні ефективного результату у своїй діяльності бачу використання можливостей ІКТ.  З огляду на сучасні реалії, потрібно  вносити  в навчально-виховний процес нові методи подачі інформації. Грамотне використання інформаційних технологій допомагає вирішити проблему дефіциту  наочного приладдя, якісного відтворення звуку, дозволяє проводити віртуальні екскурсії  по музеях світу, подорожувати  по країнах та епохах, знайомлячись із кращими зразками музичного мистецтва, з відомими виконавцями, з різноманітними стилями і напрямками.

             Ефективною формою підвищення рівня майстерності є робота вчителя над обраною індивідуальною  проблемою. Це допомагає  знайти свій індивідуальний професійний почерк, поглибити теоретичні знання та практичні навички, стимулює творчий розвиток особистості  педагога.                                                                                                                                   

          Проте цю тему не можна нав'язувати ззовні, вона випливає з професійного інтересу педагога. Наївно вважати, що учитель  може обрати одну проблему і працювати тільки над нею. Практично вся робота педагога передбачає постійне самовдосконалення, а значить і постійне оновлення свого методичного арсеналу. Тим більше в процесі роботи учителя щодня виникають нові проблеми, які потребують негайного розв'язання. Праця педагога різнопланова, різноманітна і в кожному своєму напрямі спонукає його до пошуку нових рішень, перенесення уваги з однієї проблеми на іншу.

Саме тому основною моєю методичною проблемою (темою) є: «Формування в учнів вокально-хорових навичок шляхом застосування колективної та індивідуальної форм навчання».

         Вокально - хорова робота – один із важливих та найбільш  доступних видів діяльності на уроках  музичного  мистецтва, а формування дитячого співацького голосу є однією із найважливіших проблем музично-естетичного виховання учнів. Вокальна робота прилучає дітей до музичного мистецтва і культури, дає можливість ознайомити їх з найкращими зразками класичної спадщини і народної творчості, сучасної вітчизняної та зарубіжної музичної літератури, допомагає виховувати у дітей високі моральні якості. Колективний спів, як один з основних видів музичної діяльності учнів під час уроку музики – це передусім активне емоційне й інтелектуальне виховання підростаючого покоління. За висновками психологів, вокальна робота активізує психічну діяльність дитини, виховує пам'ять, артистичність, почуття прекрасного, тобто всі ті якості, які необхідні для формування всебічно розвиненої особистості.  

Перша проблема, яка у мене виникає  в роботі з колективом - вироблення єдиного звучання. Це тому, що маю справу з учнями, які, як правило, не мають ніяких вокальних навичок,  не можуть  дати точний унісон в одній партії, а також створити якісний ансамбль в загальному звучанні. Тому постійно проводжу роботу над якістю вокального звучання, висока культура якого стане результатом лише наполегливої і багаторічної роботи.

Специфіка співу в хоровому колективі полягає в тому, що перед дитиною постає проблема навичок співу в ансамблі: злиття голосів (тембрів),  уміння чути не лише себе, але і сусіда, співу за диригентським жестом, вміння підпорядковувати  своє особисте – спільним інтересам колективу. Тому моє завдання - об’єднати всі голоси в загальнохорове  звучання, привести до єдиного тембру, тобто створити ансамбль.

Вокальна робота, як правило,  розпочинається з розспівування, яке має на меті дві основні функції:

-         розігрівання та налаштування голосового апарату співаків до роботи;

-         розвиток вокально-хорових навичок, за для досягнення якісного і красивого звучання у творах.

         На цьому етапі я використовую найрізноманітніші вправи: спеціальні вправи на розвиток вокально-хорових навичок, у тому числі  багатоголосного співу, вправи на основі мелодії пісень, вправи для сольфеджування. Вправи повинні бути емоційні, прості, такі, щоб легко запам’ятовувалися.  Все це я подаю у чіткій методичній послідовності, щоб не заплутати дітей.  Що показово, цей процес має бути цікавим.

Розпочинаємо із співу на одній ноті, що вирівнює інтонацію, створює стрій на унісонне звучання. Наприклад:

Ø  звук «m» із закритим ротом співаємо разом акапельно декілька хвилин на ланцюжковому диханні. Потрібно не лише намагатися чистого інтонування, але й слухати один одного, співати «як один». Ця вправа розвиває навички хорового співу. При цьому є можливість контролювати інтонування даного звуку кожним учнем, тобто  використовувати  індивідуальний підхід;

Ø вправа зі співу  заданого звука (мі, ме, ма, мо, му) на легкість і вільність звуковибудови;

Ø для розвитку дитячого діапазону доцільно співати гами знизу вверх  та зверху вниз із  назвою нот, або на обраних голосних. Гама виконується здебільшого на одному диханні;

Ø також практикуємо  слухові мелодичні вправи без нот, співаються гами, називаючи склади, урізноманітнюючи спів  уголос і про себе, (наприклад: учні співають звуки «до», «ре» уголос, «мі» - про себе; за знаком учителя продовжують чергувати подібний спів нот далі). Такий метод виконання зацікавлює дітей, сприяє засвоєнню інтервалів, ладового сприйняття звуків під час співу у мелодичній послідовності, розвитку діапазону;

Ø вправа «Від шепоту до крику» може продемонструвати динамічні можливості голосу, одночасно познайомити учнів з поняттям crescendo, diminuendo.  Для досягнення цих завдань я застосовую ігрові мовні вправи, наприклад:

          «Вітер»: на склад «у» діти співають на різні види зміни динамічних  відтінків.                 

Багатоголосні вправи - найпростіший вид побудови інтервалу  чи тризвуку. Під час розучування дво-(три-) голосної пісні треба, щоб всі учні вслухалися у двоголосне звучання, послухати кожний голос окремо і звучання двох голосів, а також розспівувалися на вправах з відповідним типом двоголосся.

         Головна вимога щодо співацького репертуару – висока художність, доступність для виконання учнями. Підбір репертуару для виконання я ретельно продумую, адже вокальні можливості в кожному класі різні.

Для розучування пісенного матеріалу я використовую різні методи.

Розучування пісні на слух. Цей метод є досить актуальним у про­цесі роботи з учнями початкової школи, особливо з першокласника­ми, які ще не володіють певними вокальними навичками. Для учнів робота над піснею починається з її сприйняття. На практиці використовую декілька варіантів показів пісні: власне виконання пісні; прослуховування грамзапису (у виконанні соліста чи дитячого хору). Головною вимогою до показу пісні є яскравість та виразність виконання. Пісню потрібно показати у повному обсязі, щоб діти мали нагоду ознайомитися як із змістом, так і з її виражальними особливостями.

Після  ознайомлення з твором я  веду коротку бесіду з учнями щодо їх вражень, змістового та ідейно-художнього напов­нення. Проте слід остерігатися, щоб розмова не зводилася до перека­зу тексту. Важливо, щоб діти ділилися своїми враженнями, вислов­лювали власне ставлення до нового твору.

За наявності в тексті незрозумілих для учнів слів, словосполучень проводжу словникову роботу. Якщо текст нескладний, його доцільно вчити одночасно з мелодією. Це зекономить час, активізує увагу та пам'ять. Складніший текст ми вивчаємо за допомогою роздаткового або наочного матеріалу.

Якщо пісня складається з декількох куплетів, ми її не вчимо в повному обсязі на одному уроці.  Більше уваги приділяємо музично-виконавському матеріалу. Після розучування першого куп­лета пісні можна обрати соліста, який виконає окремі фрази чи ме­лодію в цілому, а клас повторить за ним! Прислуховуючись до кожно­го, я виявляю тих, хто невірно інтонує, і звертає їхню слухову увагу на помилки.

Під час роботи з молодшими школярами я враховую те, що діти цього віку не можуть довго утримувати свою увагу на чомусь одному, і тому використовувую в роботі одночасно декілька різних за характером і важкістю пісень. З огляду на це одну пісню ми розучуємо  впродовж двох-трьох уроків.

Розучування за допомогою наочних схем. Використання цього методу сприяє більш свідомому засвоєнню пісні, адже активізуєть­ся як слухове, так і зорове сприйняття. До наочності належать різного виду таблиці, плакати, схеми (зок­рема роздатковий матеріал для учнів), які схематично відображають мелодію пісні (напрямок руху, зміни штрихів, динаміки та ін.).

Часто використовую плакати з нотним записом.  У нотному запи­сі не повинно бути ніяких незнайомих для учнів знаків, нічого, що мог­ло б послабити їх увагу. Усе невідоме я обов’язково пояснюю.

Перед розучуванням пісні насамперед ми з учнями детально аналізуємо її запис: стежимо за напрямком руху мелодії, визначаємо стриб­ки, ритм, тривалість пауз. Цей метод доцільно використовувати в роботі із дво-, триголоссям. Учні, розучуючи пісню на слух, стежать за напрямками руху го­лосів на схемі (нотному стані).

За умови використання  будь-якого з методів загальни­ми прийомами розучування пісні є:

• показ  окремих фраз і пояснення щодо їх виконання (на­приклад, звертається увага на характер звуковедення, пояснен­не незрозумілих слів);

• вистроювання першого звука, з якого починається фраза;

• розучування мелодії в робочому темпі, активним звуком при плавному звуковеденні.

У процесі розучування пісні здійснюється робота над чистотою ін­тонування мелодії, правильним відтворенням її ритмічного рисунка. Перед кожним повторенням фрази я даю учням конкретне завдання й активізую слух дітей на його результат, що сприяє роз­витку слухового самоконтролю. Потім куплет виконуємо цілком.

Також  важливо приділяти увагу не тільки засвоєнню мелодії, але й усвідомленню тексту як важливого засобу створення музичного образу. Тому в тексті виявляються логічні вер­шини, проводиться робота щодо ясної і чіткої його вимови.

Після запам'ятовування пісні ми з учнями продумуємо  її ви­конавський план, щоб відтворити розвиток музичного образу.

Аби спів викликав у дітей цікавість і радісне захоплення, будь-яку пісню після її вивчення можна разом з дітьми театралізувати і перетворити на яскравий концертний номер. Так діти мають змогу продемонструвати не лише свої вокальні навички, а й акторські таланти. Як показує практика, найбільшу зацікавленість у дітей викликають театралізовані постановки жартівливих народних пісень. А щоб театралізована постановка пісні була динамічною, ми використовуємо різноманітні таночки з елементами народної хореографії. Так діти вчаться втілювати свої емоції не лише у співах, а й у рухах.

Тобто кожен урок - це має бути свято душі, емоцій.